Франція: Емі Дюпре розповідає про зґвалтування матері американськими солдатами після висадки в Нормандії.

Емі Дюпре завжди мовчала про зґвалтування її матері двома американськими солдатами після висадки в Нормандії в червні 1944 року.

Але через 80 років після того жорстокого нападу вона нарешті відчула, що настав час заговорити. Майже мільйон американських, британських, канадських і французьких солдатів висадилися на узбережжі Нормандії за кілька тижнів після Дня "Д" в рамках операції, яка мала покласти край пануванню нацистської Німеччини в Європі.

Емі, якій тоді було 19 років, жила в селі Монтурі в Бретані.

Як і всі навколо, вона раділа приходу "визволителів".

Проте її радість швидко згасла.

Увечері 10 серпня двоє американських солдатів прибули на ферму її сім’ї.

"Вони були п’яні й шукали жінку", — згадує 99-річна Емі в інтерв’ю AFP, тримаючи в руках лист, написаний її матір’ю, яку також звали Емі.

"Вона написала це, щоб нічого не забулося", — додала вона.

У листі акуратним почерком Емі Елоді Оноре описала події тієї ночі: як солдати стріляли в бік її чоловіка, пробиваючи дірки в його кашкеті, і як вони загрозливо наближалися до доньки.

Щоб захистити Емі, мати погодилася вийти з дому разом із солдатами.

"Вони відвели мене в поле й по черзі зґвалтували — по чотири рази", — читає Емі лист, і її голос тремтить.

"О, мамо, як ти страждала, і я теж — я думаю про це щодня", — каже вона.

"Моя мати пожертвувала собою, щоб захистити мене.

Поки вони ґвалтували її вночі, ми чекали, не знаючи, чи повернеться вона живою, чи її застрелять".

Ці події не були поодинокими.

У жовтні 1944 року, після перемоги в битві за Нормандію, американська військова влада віддала під суд 152 солдатів за зґвалтування французьких жінок. Проте, за словами американської історикині Мері Луїзи Робертс, сотні чи навіть тисячі подібних злочинів між 1944 роком і відходом військ у 1946 році залишилися нерозкритими.

Робертс, одна з небагатьох дослідниць цієї "табуюваної" теми Другої світової війни, зазначає: "Багато жінок обирали мовчання. Їм було соромно, як це часто буває після зґвалтувань".

За її словами, говорити було особливо важко через контраст між їхнім болем і загальною радістю від перемоги союзників.

Робертс також звинувачує армійське керівництво, яке, за її словами, мотивувало солдатів обіцянками "легкодоступних" жінок.

Американська армійська газета "Stars and Stripes" публікувала фотографії, на яких французькі жінки цілували солдатів-переможців.

"Ось за що ми боремося", — проголошував заголовок від 9 вересня 1944 року поряд із зображенням радісних француженок і підписом: "Француженки шаленіють від янкі".

"Секс мав мотивувати американських солдатів, — пояснює Робертс.

— Проституція і зґвалтування стали для них способом продемонструвати домінування над Францією та її чоловіками, які не змогли захистити ні країну, ні своїх жінок від німців".

У Плабеннеку, поблизу Бреста на заході Бретані, Жанна Пенгам (уроджена Турнеллек) пам’ятає, "ніби це було вчора", як американський солдат зґвалтував її сестру Катрін і убив їхнього батька.

"Чорношкірий американець хотів зґвалтувати мою старшу сестру. Батько став на його шляху, і той застрелив його. Потім солдат виламав двері й увірвався в будинок", — розповіла 89-річна Жанна в інтерв’ю AFP. Дев’ятирічною вона побігла до сусіднього американського гарнізону по допомогу.

"Я сказала, що це був німець, але помилилася. Наступного дня, оглянувши кулі, вони зрозуміли, що стрілець був американцем", — додала вона. Її сестра Катрін зберігала цю страшну таємницю, "яка отруїла все її життя", аж до самої смерті.

Незадовго до кінця її донька Жаннін Плассар згадує: "Лежачи на лікарняному ліжку, мама сказала мені: 'Мене зґвалтували під час війни, під час Визволення'.

Я запитала, чи розповідала вона комусь.

Вона відповіла: 'Ні. Це ж було Визволення, усі раділи, я не могла про таке говорити — це було б жорстоко'".

Французький письменник Луї Гійо, який працював перекладачем для американських військ після висадки, описав ці події у своєму романі 1976 року "Окей, Джо!", включно із судовими процесами над солдатами за зґвалтування. "Засуджені до смертної кари були майже виключно чорношкірими", — зазначає Філіп Барон, режисер документального фільму за цією книгою.

"За табу на зґвалтування, скоєні визволителями, ховалася ганебна таємниця сегрегованої американської армії", — додає він. За його словами, чорношкірий солдат, який потрапляв під суд, практично не мав шансів на виправдання.

Робертс стверджує, що це дозволяло армійській ієрархії захищати репутацію білих американців, перекладаючи провину на афроамериканських солдатів.

Із 29 військових, засуджених до смертної кари за зґвалтування в 1944–1945 роках, 25 були чорношкірими.

Расові стереотипи про сексуальність сприяли їхньому засудженню.

Водночас білі солдати, які часто служили в мобільних підрозділах, уникали відповідальності, бо їх було важче відстежити.

"Якщо француженка звинувачувала білого американця, він легко уникав покарання — наступного дня його вже не було поблизу", — пояснює Робертс.

Після виходу її книги

"Що робили солдати: Секс і американські солдати у Франції під час Другої світової війни" реакція в США була настільки ворожою, що поліції довелося регулярно перевіряти її безпеку.

"Люди злилися на мою книгу, бо не хотіли втрачати ідеал 'доброї війни' та 'доброго солдата', навіть якщо це означало продовжувати брехати", — каже вона.

AFP не вдалося отримати офіційний коментар від Міністерства оборони США щодо цих подій.